youtube.com/watch?v=D1R-jKKp3NA
Трохи нижче переклад.
I am honored to be with you today at your commencement from one of the finest universities in the world. I never graduated from college. Truth be told, this is the closest I've ever gotten to a college graduation. Today I want to tell you three stories from my life. That's it. No big deal. Just three stories.
The first story is about connecting the dots.
I dropped out of Reed College after the first 6 months, but then stayed around as a drop-in for another 18 months or so before I really quit. So why did I drop out?
It started before I was born. My biological mother was a young, unwed college graduate student, and she decided to put me up for adoption. She felt very strongly that I should be adopted by college graduates, so everything was all set for me to be adopted at birth by a lawyer and his wife. Except that when I popped out they decided at the last minute that they really wanted a girl. So my parents, who were on a waiting list, got a call in the middle of the night asking: «We have an unexpected baby boy; do you want him?» They said: «Of course.» My biological mother later found out that my mother had never graduated from college and that my father had never graduated from high school. She refused to sign the final adoption papers. She only relented a few months later when my parents promised that I would someday go to college.
And 17 years later I did go to college. But I naively chose a college that was almost as expensive as Stanford, and all of my working-class parents' savings were being spent on my college tuition. After six months, I couldn't see the value in it. I had no idea what I wanted to do with my life and no idea how college was going to help me figure it out. And here I was spending all of the money my parents had saved their entire life. So I decided to drop out and trust that it would all work out OK. It was pretty scary at the time, but looking back it was one of the best decisions I ever made. The minute I dropped out I could stop taking the required classes that didn't interest me, and begin dropping in on the ones that looked interesting.
It wasn't all romantic. I didn't have a dorm room, so I slept on the floor in friends' rooms, I returned coke bottles for the 5¢ deposits to buy food with, and I would walk the 7 miles across town every Sunday night to get one good meal a week at the Hare Krishna temple. I loved it. And much of what I stumbled into by following my curiosity and intuition turned out to be priceless later on. Let me give you one example:
Reed College at that time offered perhaps the best calligraphy instruction in the country. Throughout the campus every poster, every label on every drawer, was beautifully hand calligraphed. Because I had dropped out and didn't have to take the normal classes, I decided to take a calligraphy class to learn how to do this. I learned about serif and san serif typefaces, about varying the amount of space between different letter combinations, about what makes great typography great. It was beautiful, historical, artistically subtle in a way that science can't capture, and I found it fascinating.
None of this had even a hope of any practical application in my life. But ten years later, when we were designing the first Macintosh computer, it all came back to me. And we designed it all into the Mac. It was the first computer with beautiful typography. If I had never dropped in on that single course in college, the Mac would have never had multiple typefaces or proportionally spaced fonts. And since Windows just copied the Mac, its likely that no personal computer would have them. If I had never dropped out, I would have never dropped in on this calligraphy class, and personal computers might not have the wonderful typography that they do. Of course it was impossible to connect the dots looking forward when I was in college. But it was very, very clear looking backwards ten years later.
Again, you can't connect the dots looking forward; you can only connect them looking backwards. So you have to trust that the dots will somehow connect in your future. You have to trust in something — your gut, destiny, life, karma, whatever. This approach has never let me down, and it has made all the difference in my life.
My second story is about love and loss.
I was lucky — I found what I loved to do early in life. Woz and I started Apple in my parents garage when I was 20. We worked hard, and in 10 years Apple had grown from just the two of us in a garage into a $2 billion company with over 4000 employees. We had just released our finest creation — the Macintosh — a year earlier, and I had just turned 30. And then I got fired. How can you get fired from a company you started? Well, as Apple grew we hired someone who I thought was very talented to run the company with me, and for the first year or so things went well. But then our visions of the future began to diverge and eventually we had a falling out. When we did, our Board of Directors sided with him. So at 30 I was out. And very publicly out. What had been the focus of my entire adult life was gone, and it was devastating.
I really didn't know what to do for a few months. I felt that I had let the previous generation of entrepreneurs down — that I had dropped the baton as it was being passed to me. I met with David Packard and Bob Noyce and tried to apologize for screwing up so badly. I was a very public failure, and I even thought about running away from the valley. But something slowly began to dawn on me — I still loved what I did. The turn of events at Apple had not changed that one bit. I had been rejected, but I was still in love. And so I decided to start over.
I didn't see it then, but it turned out that getting fired from Apple was the best thing that could have ever happened to me. The heaviness of being successful was replaced by the lightness of being a beginner again, less sure about everything. It freed me to enter one of the most creative periods of my life.
During the next five years, I started a company named NeXT, another company named Pixar, and fell in love with an amazing woman who would become my wife. Pixar went on to create the worlds first computer animated feature film, Toy Story, and is now the most successful animation studio in the world. In a remarkable turn of events, Apple bought NeXT, I returned to Apple, and the technology we developed at NeXT is at the heart of Apple's current renaissance. And Laurene and I have a wonderful family together.
I'm pretty sure none of this would have happened if I hadn't been fired from Apple. It was awful tasting medicine, but I guess the patient needed it. Sometimes life hits you in the head with a brick. Don't lose faith. I'm convinced that the only thing that kept me going was that I loved what I did. You've got to find what you love. And that is as true for your work as it is for your lovers. Your work is going to fill a large part of your life, and the only way to be truly satisfied is to do what you believe is great work. And the only way to do great work is to love what you do. If you haven't found it yet, keep looking. Don't settle. As with all matters of the heart, you'll know when you find it. And, like any great relationship, it just gets better and better as the years roll on. So keep looking until you find it. Don't settle.
My third story is about death.
When I was 17, I read a quote that went something like: «If you live each day as if it was your last, someday you'll most certainly be right.» It made an impression on me, and since then, for the past 33 years, I have looked in the mirror every morning and asked myself: «If today were the last day of my life, would I want to do what I am about to do today?» And whenever the answer has been «No» for too many days in a row, I know I need to change something.
Remembering that I'll be dead soon is the most important tool I've ever encountered to help me make the big choices in life. Because almost everything — all external expectations, all pride, all fear of embarrassment or failure — these things just fall away in the face of death, leaving only what is truly important. Remembering that you are going to die is the best way I know to avoid the trap of thinking you have something to lose. You are already naked. There is no reason not to follow your heart.
About a year ago I was diagnosed with cancer. I had a scan at 7:30 in the morning, and it clearly showed a tumor on my pancreas. I didn't even know what a pancreas was. The doctors told me this was almost certainly a type of cancer that is incurable, and that I should expect to live no longer than three to six months. My doctor advised me to go home and get my affairs in order, which is doctor's code for prepare to die. It means to try to tell your kids everything you thought you'd have the next 10 years to tell them in just a few months. It means to make sure everything is buttoned up so that it will be as easy as possible for your family. It means to say your goodbyes.
I lived with that diagnosis all day. Later that evening I had a biopsy, where they stuck an endoscope down my throat, through my stomach and into my intestines, put a needle into my pancreas and got a few cells from the tumor. I was sedated, but my wife, who was there, told me that when they viewed the cells under a microscope the doctors started crying because it turned out to be a very rare form of pancreatic cancer that is curable with surgery. I had the surgery and I'm fine now.
This was the closest I've been to facing death, and I hope its the closest I get for a few more decades. Having lived through it, I can now say this to you with a bit more certainty than when death was a useful but purely intellectual concept:
No one wants to die. Even people who want to go to heaven don't want to die to get there. And yet death is the destination we all share. No one has ever escaped it. And that is as it should be, because Death is very likely the single best invention of Life. It is Life's change agent. It clears out the old to make way for the new. Right now the new is you, but someday not too long from now, you will gradually become the old and be cleared away. Sorry to be so dramatic, but it is quite true.
Your time is limited, so don't waste it living someone else's life. Don't be trapped by dogma — which is living with the results of other people's thinking. Don't let the noise of others' opinions drown out your own inner voice. And most important, have the courage to follow your heart and intuition. They somehow already know what you truly want to become. Everything else is secondary.
When I was young, there was an amazing publication called The Whole Earth Catalog, which was one of the bibles of my generation. It was created by a fellow named Stewart Brand not far from here in Menlo Park, and he brought it to life with his poetic touch. This was in the late 1960's, before personal computers and desktop publishing, so it was all made with typewriters, scissors, and polaroid cameras. It was sort of like Google in paperback form, 35 years before Google came along: it was idealistic, and overflowing with neat tools and great notions.
Stewart and his team put out several issues of The Whole Earth Catalog, and then when it had run its course, they put out a final issue. It was the mid-1970s, and I was your age. On the back cover of their final issue was a photograph of an early morning country road, the kind you might find yourself hitchhiking on if you were so adventurous. Beneath it were the words: «Stay Hungry. Stay Foolish.» It was their farewell message as they signed off. Stay Hungry. Stay Foolish. And I have always wished that for myself. And now, as you graduate to begin anew, I wish that for you.
Stay Hungry. Stay Foolish.
Thank you all very much.
Переклад:
Для мене велика честь бути з вами сьогодні на врученні дипломів одного з найкращих університетів світу. Я не закінчував інститутів. Сьогодні я хочу розповісти вам три історії з мого життя. І все. Нічого грандіозного. Просто три історії.
Перша історія - про з'єднання точок.
Я кинув Reed College після перших 6 місяців навчання, але залишався там в якості «гостя» ще близько 18 місяців, поки нарешті не пішов. Чому ж я кинув навчання?
Все почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою, незаміжньою аспіранткою і вирішила віддати мене на усиновлення. Вона наполягала на тому, щоб мене усиновили люди з вищою освітою, тому мені судилося бути усиновленим юристом і його дружиною. Правда, за хвилину до того, як я виліз на світ, вони вирішили, що хочуть дівчинку. Тому їм подзвонили вночі і запитали: "Несподівано народився хлопчик. Ви хочете його? ". Вони сказали: «Звичайно». Потім моя біологічна мати дізналася, що моя прийомна мати - не випускниця коледжу, а мій батько ніколи не був випускником школи. Вона відмовилася підписати папери про усиновлення. І лише через кілька місяців я все ж поступилася, коли мої батьки пообіцяли їй, що я обов'язково піду в коледж.
І через 17 років я пішов. Але я наївно вибрав коледж, який був майже таким же дорогим, як і Стенфорд, і всі накопичення моїх батьків були витрачені на підготовку до нього. Через шість місяців, я не бачив сенсу мого навчання. Я не знав, що я хочу робити в своєму житті, і не розумів, як коледж допоможе мені це усвідомити. І ось, я просто витрачав гроші батьків, які вони копили все життя. Тому я вирішив кинути коледж і повірити, що все буде добре. Я був спочатку наляканий, але, озираючись зараз назад, розумію, що це було моїм найкращим рішенням за все життя. У ту хвилину, коли я кинув коледж, я міг перестати говорити про те, що необхідні уроки мені не цікаві і відвідувати ті, які здавалися цікавими.
Не все було так романтично. У мене не було кімнати в общазі, тому я спав на підлозі в кімнатах друзів, я здавав пляшки Коли по 5 центів, щоб купити їжу і ходив за 7 миль через все місто кожен недільний вечір, щоб раз на тиждень нормально поїсти в храмі кришнаїтів. Мені він подобався. І багато з того, з чим я стикався, дотримуючись своєї цікавості та інтуїції, виявилося пізніше безцінним.
Ось вам приклад:
Reed College завжди пропонував кращі уроки з каліграфії. По всьому кампусу кожен постер, кожна мітка були написані каліграфічним почерком від руки. Оскільки я відрахувався і не брав звичайних уроків, я записався на уроки з каліграфії. Я дізнався про serif і sans serif, про різні відступи між комбінаціями букв, про те, що робить прекрасну друкарню прекрасною. Вона була красивою, історичною, майстерно витонченою до такої міри, що наука цього не змогла б зрозуміти.
Ніщо з цього не здавалося корисним для мого життя. Але через десять років, коли ми розробляли перший Макінтош, все це стало в нагоді. І Мак став першим комп'ютером з красивою друкарнею. Якби я не записався на той курс в коледжі, у Мака ніколи б не було кілька гарнітур і пропорційних шрифтів. Ну а так як Windows просто здули це з Мака, швидше за все, у персональних комп'ютерів взагалі б їх не було. Якби я не відрахувався, я б ніколи не записався на той курс каліграфії і у комп'ютерів не було б такої дивовижної друкарні, як зараз.
Звичайно, не можна було з'єднати всі точки воєдино тоді, коли я був у коледжі. Але через десять років все стало дуже, дуже ясно.
Ще раз: ви не можете з'єднати точки, дивлячись вперед; ви можете з'єднати їх тільки озираючись у минуле. Тому вам доведеться довіритися тим точкам, які ви якось зв'яжете в майбутньому. Вам доведеться на щось покластися: на свій характер, долю, життя, карму - що завгодно. Такий підхід ніколи не підводив мене і він змінив моє життя.
Моя друга історія - про любов і втрату.
Мені пощастило - я знайшов те, що я люблю по життю робити досить рано. Woz і я заснували Apple в гаражі моїх батьків, коли мені було 20. Ми посилено працювали, і через десять років Apple виросла з двох осіб в гаражі до $2-мільярдної компанії з 4000 працівників. Ми випустили наше найкраще створення - Макінтош - роком раніше і мені тільки-тільки виповнилося 30. І потім мене звільнили. Як вас можуть звільнити з компанії, яку ви заснували? Ну, у міру зростання Apple ми наймали талановитих людей, щоб допомагати мені керувати компанією і в перші п'ять років все йшло добре. Але потім наше бачення майбутнього стало розходитися і ми в кінцевому рахунку посварилися. Рада директорів порожня на його бік. Тому в 30 років я був звільнений. Причому публічно. Те, що було сенсом усього мого дорослого життя, зникло.
Я не знав, чого робити кілька місяців. Я відчував, що я підвів минуле покоління підприємців - що я впустив естафетну паличку, коли мені її передавали. Я зустрічався з David Packard і Bob Noyce і намагався вибачитися за те, що накоїв. Це було публічним провалом і я навіть думав про те, щоб втекти куди подалі. Але щось повільно стало прояснюватися в мені - я все ще любив те, що робив. Перебіг подій в Apple лише трохи все змінив. Я був відкинутий, але я любив. І, зрештою, я вирішив почати все спочатку.
Тоді я цього не розумів, але виявилося, що звільнення з Apple було найкращим, що могло було статися зі мною. Тягар успішної людини змінився легковажністю початківця, менш впевненого в чомусь. Я звільнився і увійшов в один з найбільш креативних періодів свого життя.
Протягом наступних п'яти років я заснував компанію NeXT, іншу компанію, названу, Pixar і закохався в дивовижну жінку, яка стала моєю дружиною. Pixar створив найперший комп'ютерний анімаційний фільм, Toy Story, і є тепер найуспішнішою анімаційною студією у світі. Під час вражаючих подій Apple купила NeXT, я повернувся в Apple, і технологія, розроблена в NeXT стала серцем нинішнього відродження Apple. А Laurene і я стали чудовою сім'єю.
Я впевнений, що нічого з цього не сталося б, якби мене не звільнили з Apple. Ліки були гіркими, але пацієнту вони допомогли. Іноді життя б'є вас по башці цеглою. Не втрачайте віри. Я переконаний, що єдина річ, яка допомогла мені продовжувати справу була те, що я любив свою справу. Вам треба знайти те, що ви любите. І це так само вірно для роботи, як і для відносин. Ваша робота заповнить більшу частину життя і єдиний спосіб бути повністю задоволеним - робити те, що по-вашому є великою справою. І єдиний спосіб робити великі справи - любити те, що ви робите. Якщо ви ще не знайшли своєї справи, шукайте. Не зупиняйтеся. Як це буває з усіма серцевими справами, ви дізнаєтеся, коли знайдете. І, як будь-які хороші стосунки, вони стають кращими і кращими з роками. Тому шукайте, поки не знайдете. Не зупиняйтеся.
Моя третя історія - про смерть.
Коли мені було 17, я прочитав цитату - щось на зразок цього: «Якщо ви живете щодня так, ніби він останній, коли-небудь ви виявитеся праві». Цитата справила на мене враження і з тих пір, вже 33 роки, я дивлюся в дзеркало кожен день і питаю себе: «Якби сьогоднішній день був останнім у моєму житті, чи захотів би я робити те, що збираюся зробити сьогодні?». І як тільки відповіддю було «Ні» протягом декількох днів поспіль, я розумів, що треба щось змінювати.
Пам'ять про те, що я скоро помру - найважливіший інструмент, який допомагає мені приймати складні рішення в моєму житті. Тому що все інше - чужа думка, вся ця гордість, вся ця боязнь збентеження або провалу - всі ці речі падають перед особою смерті, залишаючи лише те, що дійсно важливо. Пам'ять про смерть - найкращий спосіб уникнути думок про те, що у вас є що втрачати. Ви вже голий. У вас більше немає причин не йти на поклик свого серця.
Близько року тому мені поставили діагноз: рак. Мені прийшов скан у 7:30 ранку і він ясно показував пухлину в підшлунковій залозі. Я навіть не знав, що таке підшлункова залоза. Лікарі сказали мені, що цей тип раку не вилікуємо і що мені залишилося жити не більше трьох-шести місяців. Мій лікар порадив піти додому і привести справи до ладу (що у лікарів означає приготуватися до смерті). Це означає спробувати сказати своїм дітям те, що б ти сказав за наступні 10 років. Це означає переконатися в тому, що все благополучно влаштовано, так, щоб твоїй родині було наскільки можна легко. Це означає попрощатися.
Я жив з цим діагнозом весь день. Пізніше ввечері мені зробили біопсію - засунули в горло ендоскоп, пролізли через шлунок і кишки, встромили голку в підшлункову залозу і взяли кілька клітин з пухлини. Я був у відключці, але моя дружина, яка там була, сказала, що коли лікарі подивилися клітини під мікроскопом, вони стали кричати, тому що у мене виявилася дуже рідкісна форма раку підшлункової залози, яку можна вилікувати операцією. Мені зробили операцію і тепер зі мною все в порядку.
Смерть тоді підійшла до мене найближче, і сподіваюся, найближче за кілька наступних десятків років. Переживши це, я тепер можу сказати наступне з більшою впевненістю, ніж тоді, коли смерть була корисною, але чисто вигаданою концепцією:
Ніхто не хоче вмирати. Навіть люди, які хочуть потрапити на небеса не хочуть вмирати. І все одно, смерть - пункт призначення для всіх нас. Ніхто ніколи не зміг уникнути її. Так і повинно бути, тому що Смерть, напевно, найкращий винахід Життя. Вона - причина змін. Вона очищає старе, щоб відкрити дорогу новому. Зараз нове - це ви, але колись (не дуже-то і довго залишилося) - ви станете старим і вас очищувати. Вибачте за такий драматизм, але це правда.
Ваш час обмежений, тому не витрачайте його на життя чийсь чужим життям. Не потрапляйте в пастку догми, яка говорить жити думками інших людей. Не дозволяйте шуму чужих думок перебити ваш внутрішній голос. І найважливіше, майте хоробрість слідувати своєму серцю та інтуїції. Вони якимось чином вже знають те, ким ви хочете стати насправді. Все інше вторинне.
Коли я був молодий, я прочитав дивовижну публікацію The Whole Earth Catalog («Каталог всієї Землі»), яка була однією з біблій мого покоління. Її написав хлопець на ім'я Stewart Brand, що живе тут недалеко в Menlo Park. Це було в кінці шістдесятих, до персональних комп'ютерів і настільних видавництв, тому вона була зроблена за допомогою пишучих машинок, ножиць і полароїдів. Щось на зразок Google в паперовій формі, 35 років до Google. Публікація була ідеалістичною і переповненою великими ідеями.
Steward і його команда зробили кілька випусків The Whole Earth Catalog і, врешті-решт, видали фінальний номер. Це було в середині 70-х і я був вашого віку. На останній сторінці обкладинки була фотографія дороги рано вранці, типу тієї, на якій ви, можливо, ловили машини, якщо любили пригоди. Під нею були такі слова: "Залишайтеся голодними. Залишайтеся нерозсудливими ". Це було їх прощальне послання. Залишайтеся голодними. Залишайтеся нерозсудливими. І я завжди бажав собі цього. І тепер, коли ви закінчуєте інститут і починаєте заново, я бажаю цього вам.
Залишайтеся голодними. Залишайтеся нерозсудливими.
Всім велике спасибі.
